Технологія порцеляни
Порцеляна - благородний і найбільш досконалий вид кераміки. Від інших видів він відрізняється низкою особливих властивостей, наприклад, тим, що його маса як на поверхні, а й у зламі абсолютно біла. Характерна також прозорість у найтонших місцях черепка. Складається порцеляна з суміші різних сортів глини і глазурі, що просвічує, якій покритий черепок. Якщо двічі обпалена порцелянова маса залишається без глазурі, як було прийнято на деяких фарфорових заводах при виготовленні дрібної пластики, медальйонів, рідше посуду, то утворюється особливий вид порцеляни - бісквітний. Залежно від складу порцелянової маси та глазурі різняться тверда і м'яка порцеляна. Проміжний вигляд представлений так званою кістяною порцеляною.
Твердий фарфор містить в основному два вихідні матеріали: каолін (чиста глина – тугоплавка, жирна і вкрай пластична маса) та польовий шпат (найчастіше у поєднанні з білою слюдою – відносно легко плавиться). До цих основних речовин додається кварц або пісок. Властивості порцеляни залежать від пропорції двох основних речовин: чим більше каоліну містить його маса, тим складніше її плавити і тим вона твердіша. Цю суміш перемелюють, замішують, промивають і потім висушують до тістоподібного стану. Виникає пластична маса, яку можна або відливати у формах, або обточувати на гончарному колі. Відформовані предмети двічі обпалюються, спочатку при 600-800оС, а потім уже з глазур'ю – при 1200-1500оС. Глазурь складається з тих же компонентів, що й черепок, тільки в інших пропорціях, і завдяки цьому з'єднується з черепком у однорідну масу. Глазур не можна ні відбити, ні відшарувати. Тверда порцеляна відрізняється міцністю, сильною опірністю температурам і кислотам, непроникністю, прозорістю, раковистим зламом, і, нарешті, чистим дзвоновим звуком. У Європі він винайдений у 1708 році в Мейсені Йоганом Фрідріхом Бетгером.
.jpg)
М'яка порцеляна, названа також художньою або фриттовою, складається переважно з сумішей склоподібних речовин, так званих фритт, що містять пісок або кремінь, селітру, морську сіль, соду, галун і товчений алебастр. Після закінчення певного часу плавлення до цієї маси додають мергель, що містить гіпс та глину. Всю цю масу розмелюють та фільтрують, доводячи до пластичного стану. Відформований предмет обпалюється при 1100-1500оС, стаючи сухим та непористим. Глазур складається переважно зі скла, тобто з легкоплавкого речовини, багатого окисом свинцю і містить пісок, соду, поташ і вапно. Вже глазуровані вироби піддаються вторинному випалюванню при 1050-1000оС, для з'єднання глазурі з черепком. Порівняно з твердим, м'який фарфор прозоріший, білий колір його ніжного, іноді майже вершкового тону, проте жаростійкість цього фарфору нижча, злам прямий, причому неглазурована частина в зламі зерниста. Спочатку європейська порцеляна в більшості випадків була м'якою, чому прикладом служать прекрасні і дуже цінні вироби старого Сєвра. Винайдений він у XVI столітті у Флоренції (порцеляна Медічі).
Кістяна порцеляна являє собою відомий компроміс між твердим і м'яким фарфором. Його склад відкритий в Англії, і там близько 1750 року почалося його виробництво. Крім каоліну і польового шпату, він містить фосфат вапна з перепаленої кістки, що робить можливим більш легку плавку. Обпалюється кістяний порцеляна при 1100-1500оС. Тут йдеться по суті про тверду порцеляну, але таку, яка шляхом домішування перепаленої кістки робиться м'якшою. Його глазур в основі та ж, що на м'якому порцеляні, але містить крім окису свинцю, деяку кількість бури для кращого з'єднання з черепком. За відповідної температури ця глазур плавиться і міцно з'єднується з черепком. За своїми властивостями кістяний порцеляна займає проміжне положення між твердим і м'яким. Він витриваліший і твердіший за м'яку порцеляну і менш проникливий, але в нього досить м'яка глазур. Колір його не такий білий, як у твердої порцеляни, але чистіший, ніж у м'якого. Вперше кістяний фарфор застосований 1748 року в Бау Томасом Фраєм.
Виділяються два принципово різних види декору: рельєфний (пластичним чином декор, що наліплюється) і розпис.
Рельєфний декор вмонтований безпосередньо в матеріал самого предмета – граверним шляхом, перфорацією або за допомогою рельєфоподібних завищень. Предмет або відливається у формах разом з рельєфом, або рельєф або пластичні частини декору (квітки, нирки, листя, фігурки як рукояті і т.д.) формуються окремо і потім наклеюються.
Барвистий декор виконується або під глазур'ю (inglazed), або над глазур'ю. Під час підглазурного розпису, що особливо часто зустрічається на китайській порцеляні, окису металів, здатні винести велику температуру (кобальт, гематит), наносяться безпосередньо на черепки і потім обпалюються разом з глазур'ю. Сучасна технологія нанесення підглазурного декору також ґрунтується на високій температурній витривалості декорів, у зв'язку з чим при випаленні 1100-1400 0С глазур піднімається над декором і запікається над ним. Завдяки цій технології виходить вічний декор, а посуд з «підглазурним» декором можна використовувати в мікрохвильових печах та посудомийних машинах. Найстаріша надглазурна техніка – це розпис емалевими фарбами, палітра яких досить обмежена. На твердій порцеляні фарби часто пластично виділяються на поверхні глазурі, тому що обпалюватися при високій температурі вони не можуть і тому не з'єднуються з глазур'ю. На м'якому фарфорі вони нерідко розплавляються разом з глазур'ю і зливаються з нею. Так звані муфельні фарби та позолоти також наносяться на глазур. Муфельні фарби є пофарбовані окислами металів свинцеві або бурові глазурі, які плавляться за низьких температур. Полив, що міститься в фарбі, діє на зразок плавня, з'єднуючи під час спеку фарбу з фоновою глазур'ю, так що фарба не виступає. Випалення відбувається при 600-800С.
Другие статьи
Секрети вибору гарної турки
Що таке водневі пляшки для води?
Який посуд підлягає утилізації?
Як вибрати ложку для морозива?
